Історія проектування та будівництва Харківської ТЕЦ-5 розпочалася у кінці 1960-х – на початку 1970-х років. Гіганти машинобудування – ХТЗ, Електроважмаш, ФЕД, турбінний завод та інші – для свого подальшого розвитку вимагали усе більше енергії. Стало очевидним, що Харківському мегаполісу не вистачає енергогенеруючих потужностей.

Тому Уряд СРСР прийняв рішення про будівництво у передмісті Харкова, на неродючому болотистому ґрунті нової потужної теплоелектроцентралі, яка б змогла задовольнити значну частину потреб міста, що зростає, в електроенергії та теплі.

Місце для будівництва ТЕЦ було ухвалено урядовою комісією Ради Міністрів УРСР у 1969 р. Розробку технічного проекту станції, доручену Харківському відділенню інституту «Атомтеплоелектропроект», було виконано у 1972 р. з урахуванням останніх на той час досягнень вітчизняної науки і техніки. 16 лютого 1973 р. Голова Ради Міністрів СРСР О. М. Косигін підписав розпорядження про затвердження технічного проекту Харківської ТЕЦ-5.

Підготовчі роботи до будівництва розпочалися навесні 1974 р.: у березні навколишні місця оглушив гуркіт потужної землерийної техніки. Спочатку на болота вивозили та відсипали сотні тисяч тонн ґрунту. Потім узялись за зведення корпусів. Один за одним підіймались головний, ремонтний та адміністративний корпуси, прокладалися на естакадах трубопроводи, зростала 100-метрова, а потім й 330-метрова димові труби. Одночасно монтувалося та налагоджувалося обладнання, формувався колектив.

Передбачалося використання рідкого палива - мазуту - для перших двох енергоблоків потужністю по 110/120 МВт і водогрійної котельної та природного газу, як основного палива - для третього блоку потужністю 250/300 МВт.

У проектних рішеннях Харківської ТЕЦ-5 було закладено найсучасніші технічні рішення та враховано багаторічний експлуатаційний досвід. Її будівництво та перші пусконалагоджувальні роботи також провадились прискореними темпами.

19 грудня 1979 р. головний інженер Ю.О. Бобро віддав команду вахті «А», що працює з 16:00 до 24:00, на пуск першого енергоблоку. Цією вахтою було розпалено й виведено на критичні параметри котел № 1, а у 01:30 наступної доби було синхронізовано та з'єднано з мережею турбіну № 1 потужністю 120 МВт.

Саме цей день, 20 грудня 1979 р., прийнято вважати Днем народження Харківської ТЕЦ-5.

Життя вимагало введення в дію нових потужностей, і майже через рік, 30 жовтня 1980 р., було включено ще один блок такої ж потужності, як і перший. Чотири водогрійних котли були послідовно введені в роботу в період з 1979 по 1987 рр.

Третій енергоблок, більше ніж удвічі потужніший за обидва попередніх, запрацював 2 вересня 1990 р. Це дозволило Харківській ТЕЦ-5 стати в один ряд з найпотужнішими теплоелектроцентралями України.

Слід зазначити, що 3-й енергоблок Харківської ТЕЦ-5 був останнім з введених в експлуатацію енергоблоків в Україні - в 1990 р. будівництво теплових електростанцій в нашій країні практично припинилось. Отже, добудова третього енергоблоку в умовах перехідного періоду стала перемогою Міненерго УРСР, довгоочікуваною подією для енергодефіцитного на ті часи Харківського регіону.

Сьогодні ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» має можливість забезпечити понад 30 % потреб у тепловій енергії такого мегаполісу, яким став Харків, а влітку надавати гаряче водопостачання усьому півторамільйонному місту. За генеральним планом розвитку ТЕЦ передбачалося будівництво ще двох теплофікаційних енергоблоків потужністю 300 МВт і двох водогрійних котлів. Планом реконструкції та модернізації ТЕС і ТЕЦ у період до 2020 р., затвердженим наказом Мінпаливенерго України №499 від 09.10.2008 р., будівництво 4-го енергоблоку Харківської ТЕЦ-5 передбачене в 2012-2017 рр. Зі збільшенням потужності енергогенеруючого обладнання й завершенням будівництва тепломагістралі № 1, що зв'язує ТЕЦ з містом, Харківська ТЕЦ-5 буде покривати потреби Харкова в теплі більше, ніж наполовину, що, у свою чергу, дозволить закрити більш ніж 50 вбудованих, вкрай неекономічних і екологічно несприятливих, котелень.

Фотографії будівництва ТЕЦ люб'язно надані Усовим В. І.